Sulpicia повністю

Там, де Сульпіцію взагалі друкують, вона зазвичай постає лише додатком до вікторіанського перекладу Тібулла, а її зухвалість згладжено до пози чоловічої любовної елегії. Це видання перекладає її шість віршів наново з латини, зберігаючи в них сталь: маніфест на початку, що не приховує роман, гордість тим, що вона гідна і поруч із гідним її, класове презирство до суперниці низького походження. Там, де її пізніший синтаксис справді заплутується — 3.18 це одне речення із самокорекцією, розтягнуте на шість рядків — переклад зберігає цю складність, а не згладжує її.

Елегійні двовірші стоять поряд із українським текстом, рядок за рядком, тож ви бачите точно, яка латина стала якою українською, і можете самі оцінити переклад — навантажені слова, які вона перевертає (pudor, fama, мова провини і гріха), розташовані просто поруч із перекладом. Видання, яке лише передруковує її текст, не може цього показати; це видання працювало з джерела і виносить його на сторінку.

Усі шість елегій, [Тібулл] 3.13–3.18, у послідовності, яку зберегли рукописи — маніфест, поїздка на день народження до Ареттія і полегшення, коли її скасовано, ревнощі, лихоманка, заплутане зречення — жодного окремого відомого вірша, вирваного з циклу. Її Музи залишаються Каменами, її богиня — Цитереєю; голос лишається безпомилково голосом жінки, яка сама називає свою радість.

Глосарій кожного імені та повторюваного терміна — Керінт, Мессалла, Камени, гострі реалії кошика з вовною і тоги повії — вступна стаття, яка вміщує її в коло Мессалли близько 20 року до н. е., і стабільна нумерація розділів, придатна для цитування, все згенероване з тих самих структурованих файлів-джерел, що й вірші. Без платної стіни, без входу: повне видання і його апарат доступні безкоштовно.